Кодеин Purple Drank Волжск

Наёбись спайса и дауноватой эйфории, братишки!

Сидел я недавно в своей дешевой хате, перепробовывая все закладки, которые только можно найти у нашего местного дилера. Стояла передо мной задача - оттянуться в мясо, в высшей степени!

Вдруг звонок на сотовом: эй, брат, я нашёл тебе нечто особенное! Ярко-оранжевые таблетки с кодеином, просто бомба! Хороший приход, говорили мне, поэтому я и решил запилить себе эту новую шняжку. Задница моя уже соскользнула с пластикового стула, когда я услышал, что на кассе "пятерочки" работает моя бывшая.

Щас бы в высоком спайсе встретить бывшую! - подумал я про себя, несясь к магазину.

Вбежал я в "пятерочку" в полной припойской футболке и с вечным покуром в зубах. Начал искать нужное отделение с медикаментами. Но, глядя на бесконечное разнообразие товаров, мои глаза начали отлипать от предметов, а в голове заплыла какая-то бенза. Я кивнул себе и сообразил, что должен взять с собой что-то ещё.

«Ну да, брат, прикуриться не помешает. Шмолить потом будем», - вспомнилось мне в последний момент.

Потеряв драгоценное время, я зарядился энергетиком, засунул голову в холодильник, забрал последнюю колу и двинулся к кассе.

И вот, мои глаза увидели её. Мою неотразимую бывшую, которая теперь пролетарит на кассе "пятерочки". О, боже, зачем я наркоман, чтобы встретиться с ней именно тут?

«Это же война! Идём на кассу!», - сказал мне шепотом мой сдурелый мозг.

Я подошел к кассе, стараясь выглядеть весьма пьяным, нагло зарываясь в мою более чем маслянистую жижу сначала интраназально, а потом в мясо, в высшей степени.

«Привет, ты же моя бывшая, правда? Как дела?», - промямлил я, посылая ей самые сумасшедшие сигналы из моего запутанного, наркоманского сознания.

Она медленно подняла свои уставшие и немного измученные глаза, посмотрела на меня, не проявляя никаких эмоций. Да, именно та самая реакция, которую я ожидал от неё, ведь так легко не отделаться от наркомана, особенно когда ты работаешь на кассе в "пятерочке".

«О, привет, да это же Сергей! Давно не виделись!», - не очень-то радостно выпалила она, пытаясь проявить хоть какую-то вежливость, а может, и жалость к своему бывшему.

«Ты знаешь, где находятся те вопльщики? Я их куплю прямо сейчас!», - спросил я, пытаясь сделать вид, что у меня достаточно денег, чтобы сразу купить весь магазин.

«Нет, извини, я не знаю. Думаю, их уже давно нет в наличии. Но могу проверить наличие других товаров, если хочешь», - ответила она с улыбкой, которая явно была отработана годами работы на кассе.

Девушка ушла в соседний проход, чтобы проверить наличие продуктов. А я в это время стоял и мариновался в своих собственных шапках на голове, пытаясь осознать, что произошло. Ой, братишки, эти наркотики, они превращают тебя в настоящего клоуна!

Девушка вернулась с унылым выражением на лице: «Извини, Сергей, но этого товара сейчас нет в наличии. Может, хочешь что-то еще купить?»

«Нет, спасибо, я уже слишком заправился. Просто так зашел попробовать восстановить свою нишу в твоём сердце, но, кажется, оно уже слишком много разбито», - пробормотал я и покинул магазин, размазывая свою печаль по тротуарам, словно пьяный художник.

Так что, братишки, не попадайтесь на эту наркоманскую удочку, заполоняющую наш мир сейчас, и помните: настоящая радость и отдых находятся где-то в другом месте, далеко от интраназального введения и закладок. Ищите их в жизни, в настоящих отношениях и настоящих эмоциях. Ведь только так мы можем настоящими быть!

Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!

Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.

Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.

Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.

Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.

- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?

Тип поковиркався та відповів:

- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?

А я йому:

- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.

Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.

Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.

- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!

А я засварив його:

- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?

Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"

Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.

Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.

- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?

І я відповідаю:

- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.

Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.